Булінг (цькування), тобто діяння учасників освітнього процесу, які полягають у психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насильстві, також із застосуванням засобів електронних комунікацій, що вчиняються стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи або такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого могла бути чи була заподіяна шкода психічному або фізичному здоров’ю потерпілого(-ої).

Булінг проявляється через психологічне, фізичне, економічне, сексуальне насильство, також із застосуванням засобів електронних комунікацій.

 Фізичний булінг – штовхання, підніжки, зачіпання, бійки, стусани, ляпаси, небажані дотики, «сканування» тіла, нанесення тілесних ушкоджень тощо.

 Економічний булінг – пошкодження, відбирання чи знищення одягу та інших особистих речей, вимагання грошей тощо.

 Психологічний булінг – принизливі погляди, жести, образливі рухи тіла, міміки обличчя, поширення образливих чуток, ізоляція, ігнорування, погрози, жарти, маніпуляції, шантаж тощо.

 Сексуальний булінг – принизливі погляди, жести, образливі рухи тіла, прізвиська та образи сексуального характеру, зйомки у роздягальнях, поширення образливих чуток, погрози сексуального характеру, жарти тощо.

 Кібербулінг – приниження за допомогою мобільних телефонів, Інтернету, інших електронних пристроїв (пересилка неоднозначних фото, обзивання по телефону, знімання на відео бійок чи інших принижень і викладання відео в мережу Інтернет, цькування через соціальні мережі).

Типовими ознаками булінгу (цькування) є:

• систематичність (повторюваність) діяння;
  • наявність сторін – кривдник (булер), потерпілий (жертва булінгу), спостерігачі (за наявності);
  • дії або бездіяльність кривдника, наслідком яких є заподіяння психічної та/або фізичної шкоди, приниження, страх, тривога, підпорядкування потерпілого інтересам кривдника, та/або спричинення соціальної ізоляції потерпілого.

Типові риси осіб, схильних ставати булерами:

• відчувають сильну потребу панувати й підпорядковувати собі інших осіб, переслідуючи власні цілі;
• імпульсивні; часто зухвалі та агресивні в ставленні до дорослих (передусім батьків і вчителів);
• не виявляють співчуття до своїх жертв;
• зазвичай фізично сильніші за інших.

 Типові риси потерпілих (жертви булінгу):

• полохливі, вразливі, замкнуті, соромливі;
• часто тривожні, невпевнені в собі, мають низьку самооцінку;
• схильні до депресії;
• часто не мають жодного близького друга або близьку подругу та успішніше спілкуються з дорослими, ніж із однолітками;
• можуть бути фізично слабшими за своїх ровесників.

Типові риси спостерігачів:

– відчуття провини;

– відчуття власного безсилля.

Варто зазаначити, що булінг (цькування) відрізняється від сварки або конфлікту між дітьми кількома типовими ознаками:

• по-перше, це систематичність (повторюваність) діяння – вчинення різних форм насильства двічі і більше разів стосовно однієї і тієї ж особи;
• по-друге, булінг (цькування) майже завжди має злий намір, коли метою дій кривдника(-ці) є умисне заподіяння психічної та/або фізичної шкоди, приниження, страху, тривоги, бажання підпорядковувати потерпілого(-у) своїм інтересам та/або спричинення соціальної ізоляції потерпілого(-ої);
• по-третє, для булінгу (цькування) характерний дисбаланс сил – владний дисбаланс між кривдником(-цею) і потерпілим(-ою) (асиметричні відносини), різниця у фізичному розвитку, рівні соціально-психологічної адаптованості, соціальному статусі, стані здоров’я (наявність інвалідності чи особливих освітніх потреб), ментальному розвитку тощо;
• по-четверте, відсутність розкаяння у кривдника(-ці).

Відповідальність за вчинення булінгу:

Адміністративна відповідальність, в тяжких випадках кримінальна.

Штраф від 850 до 1700 грн або громадські роботи від 20 до 40 годин – якщо цькували вперше. І від 1700 до 3400 або громадські роботи від 40 до 60 годин, якщо дії вчинили повторно або знущалась група осіб.

У разі цькування неповнолітніми від 14 до 16 років, відповідатимуть їхні батьки або особи, що їх заміняють.

 КУДИ ЗВЕРТАТИСЯ У ВИПАДКУ НАСИЛЬСТВА (БУЛІНГУ)

• Обов’язково до директора та адміністрації коледжу;
• До психолога, соціального педагога, класного керівника вашої академічної групи;
• До близької вам людини (якщо важко розповісти про випадок сторонній особі);
• До центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді;
• До управління сім’ї та молоді міської держадміністрацій;
• До громадських організацій, які надають допомогу постраждалим від насильства;
• На телефони «Гарячих ліній» (для надання анонімної інформаційно-правової інформації та психологічної допомоги).

БЕЗКОШТОВНІ “ГАРЯЧІ” ТЕЛЕФОННІ ЛІНІЇ

 Національна дитяча “ГАРЯЧА ЛІНІЯ” Центру “ЛА СТРАДА-УКРАЇНА”:

0-800-500-333 (для дзвінків з мобільного)

 Національна “ГАРЯЧА ЛІНІЯ” з питань запобігання насильству (консультації юриста, психолога, соціального педагога):

0-800-500-335 та 116-123 (безкоштовно з міських телефонів), 386 – для абонентів Київстар, Водафон

0-800-500-225 та 116-111